Думаю, що цікаво почитати думки про організацію науки на жаль покійного Леоніда Шульмана
Незалежно від згоди з ними
http://maidanua.org/arch/oldosvita/1115676365.html
РЕФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКИ
ТА ПРОЦЕСУ ВЗАЄМОДІЇ НАУКА-ДЕРЖАВА
(спроба системного підходу)
Д-р фіз.-мат. Л.М.Шульман,
г.н.с. Головної астрономічної обсерваторії НАНУ,
shulman@mao.kiev.ua
Вступ
Більшість пропозицій та листів на форум стосується реформи
не науки, а Національної академії наук. Згоден з ідеєю необхідності
демократизації НАНУ, але мене дратує комплекс меншовартості, який стирчить з
багатьох пропозицій. Хай кожного з нас, мовляв, оцінять іноземні експерти.
Невже ми вважаємо свою спільноту збіговиськом дурнів? Невже ми потребуємо, щоб
іноземний колеґа, дуже часто людина доволі пересічна, авторитетно написала, що
“підсудний” не йолоп, а на щось здатний науковець. Як на мене, то я вважаю цю
вакханалію нікому не потрібних рецензувань знущанням чиновників з науковців і
здорового глузду взагалі
Наприклад, чиновники апарату Президії НАНУ вимагають при
затвердженні нової теми досліджень рецензій на саму пропозицію теми, потрібно
рецензувати і нікому не потрібний документ, який називається підсумковим
звітом. Вважаю цей документ зайвим у фундаментальних науках, де результати
публікуються у фахових журналах та монографіях, кожна з яких проходить
процедуру рецензування. Звіт має право на життя в прикладних галузях, де
публікації недоцільні з мотивів державної чи комерційної таємниці. Але в цьому
випадку рецензування (тобто ознайомлення конкурентів із результатами
досліджень) не просто недоцільне – воно шкідливе. Хіба не зрозуміло, що
кваліфіковану, але не обов’язково об’єктивну, рецензію може дати тільки
конкурент, який працює в тому ж напрямку. Якщо рецензент не є конкурентом і не
працює в тому ж напрямку, то рецензія може бути схвальною, але суто формальною.
А як бути тим, чий напрямок є унікальним? Хто їх рецензуватиме?
Цей порядок віддзеркалює стандартне войовниче заперечення
творчого характеру наукової праці, притамане нашій верхівці. Чи можемо ми
уявити, щоб задум поета написати вірша на деяку тему мав пройти попередню
експертизу інших поетів? Звичайно, після оприлюднення свого вірша, його автор
може зустріти оцінку свого твору з боку літературних критиків. Таку ж ситуацію
я бажав би бачити в фундаментальних науках. Критика наукової праці має бути не
в рецензіях, часто анонімних, а в оприлюднених статтях оппонентів, з
арґументованими критичними зауваженнями та всіма іншими атрибутами наукової
праці. Тим більше, що рецензування не заважає зливі антинаукових брошюр та
книг, виданих власним коштом чи за спонсорські гроші. Наприклад, книга
правозахисника і дисидента М.Руденка “Архітектура Всесвіту”, яка була спробою
не обізнаного з фізикою письменника зробити переворот у одному з найскладніших
розділів фізики – космології, успішно пройшла рецензування. Її публікацію
підтримали: один архітектор і один доктор фіз.-мат. наук, який є спеціалістом з
фотоніки, а відтак не розуміється на космології
Моя пропозиція стосуватиметься не Національної академії, а
науки вцілому, як підсистеми нашого суспільства. Головним моментом є проблема
не організації, а проблема використання науки державою та суспільством. Саме
тут маємо абсолютний нуль. Держава не вміє користуватися власним
науково-технічним потенціалом, покладає свої сподівання на іноземних
інвесторів, сприймає науку як тягар для держбюджету і переймається лише одним
питанням: як скоротити чи взагалі знищити науку. І це під риторику про
інноваційний розвиток України
Виклад нижче організований у два блоки питань. Перший блок –
яку структуру та організацію науки я б вважав за ідеальну. Другий блок – як
перейти від чинного до того ідеального стану
Ідеальна організація науки
Наука з висоти пташиного польоту
Слово наука в українській мові застосовується до кількох
принципово різних видів діяльності. Доцільно впровадити різний підхід до різних
видів діяльності, що їх об’єднує слово наука:
- Фундаментальних наук (математика, фізика, астрономія,
хімія, біологія, геофізика)
- Прикладних наук (технічні, медичні, аграрні)
- Соціогуманітарних практичних (правознавство, лінгвістика,
економіка, соціологія, археологія, фольклористика...)
- Соціогуманітарних загальнопізнавальних (історія,
філософія, політологія, літературо- та мистецтвознавство, культурологія...)
Пропонована термінологія не є загальновизнаною. Особливий
різнобій має місце у визначенні поняття “фундаментальності”. Тут пропонується
вважати фундаментальними науками такі, де основна мета діяльності – відкриття і
вивчення нових явищ у живій та неживій природі, відшукання і кількісне
формулювання законів природи. Такі науки заслуговують називатися
фундаментальними, бо вони є фундаментом прикладних наук. Вищим досягненням у
фундаментальних науках є відкриття. Предметом відкриття може бути нове, тобто
раніше невідоме явище (наприклад, надпровідність), новий об’єкт (наприклад,
нова планета, нова елементарна частка, новий хімічний елемент, новий вид
вірусив, нова рослина чи тварина), нова теорема математики. Після того, як нове
явище чи об’єкт відкрито, настає тривалий етап його всебічного дослідження.
Накопичується експериментальний матеріал, розробляється та деталізується
теорія, тобто математичне описання об’єкту досліджень та процесів, з ним
пов’язаних
Є інші тлумачення цього терміну. Наприклад, дехто заперечує
поняття фундаментальної науки взагалі, натомість вважаються фундаментальними
окремі дослідження, які виконуються великим колективами і пов’язані з великими
витратами. В такій термінології фундаментальним дослідженням протиставляється
дрібнотем’я – роботи, що виконуються без великих витрат і, дуже часто,
індивідуально. Таким чином, літак розробляється фундаментально, а Архімед,
Ньютон, Менделеєв, Ейнштейн і т.п. – типові “дрібнотемники”. Останнім часом в
Національній академії винайшли ще один псевдонім для прикладних досліджень.
Їх називають “цілеспрямованими фундаментальними
дослідженнями”. Виходить, таким чином, що розробка електрозварювального
аґрегату – цілеспрямоване фундаментальне дослідження, а Гаусс, Рентген, Фейнман
чи Лобачевський та всі іншіх видатні фізики, математики, хіміки, астрономи та
біологи провадили свої дослідження безцільно
Найкурйознішу претензію на фундаментальність мені доводилося
чути від представників будівельної галузі, які вважали фундаментальними
дослідженнями розробку будівельних норм і правил, тобто взагалі не науку, а
складання інструктивних документів
Типовою ознакою наукової праці фундаментального характеру є
некомерційність. Результати фундаментальних досліджень публікуються у вигляді
статей та монографій, а останнім часом і у вигляді документів на Інтернеті.
Результати практично безкоштовно загальнодоступні світовій спільноті. Продукт
праці науковця у фундаментальних галузях науки не є товаром зокрема тому, що
практичне використання отриманих ним результатів часто відокремлене від моменту
отримання тривалістю життя багатьох поколінь. Така ситуація і є обґрунтуванням
утримання фундаментальних наук за рахунок суспільства, що має місце протягом
всієї історії людства. Колись вчених підтримували меценати, вченим платили за
викладацьку роботу, але фундаментальні дослідження вони робили з власної
ініціативи
Ще одна ознака фундаментальних досліджень. Їх часто можна
виконати індивіду-ально чи силами досить малого колективу (2-5 чол), хоча й
деякі експериментальні роботи вимагають колективних зусиль, або навіть зусиль
світової наукової спільноти шляхом організації міжнародних наукових програм,
Прикладні науки – створення нових виробів, нових матеріалів,
технологій та техно-логічного обладнання, нових методів лікування хвороб,
медичних препаратів та медич-ного обладнання, нових сільгоспкультур, нових
порід свійських тварин та промислових риб, нових технологій
сільгоспвиробництва, пошук покладів корисних копалин. З такого означення
випливає, що до прикладних належать технічні, медичні, фармакологічні, сільськогосподарські
та (частково) геологічні науки
Свою назву "прикладні" ці науки дістали тому, що
знання, отримані фундаментальними науками, застосовуються, тобто прикладаються
для досягення конкретного практичного результату. Вищим досягненням у прикладних
роботах є винахід, тобто створення нового пристрою, речовини, або способу
виробництва чогось. До винаходу можна прирівняти нову сільгоспкультуру, нову
породу худоби чи нове родовище якоїсь копалини. Прикладна робота не обов’язково
дає на виході винахід. Це може бути новий виріб, або навіть новий вид послуг
(наприклад, мобільний зв’язок), але, на відміну від фундаментальних, всі без
винятку прикладні дослідження створюють комерційний продукт, а в разі отримання
патентів – інтелектуальну власність. Прикладна наука є важливою складовою
економіки держави. Ступінь розвитку держави та її місце у світі визначається
саме рівнем та фронтом прикладних досліджень і розробок.
Крім фундаментальних та прикладних існують ще
соціогуманітарні науки. Дехто ділить їх також на фундаментальні та прикладні,
проте такий поділ є протиприродним, бо на відміну від фундаментальних наук,
соціогуманітарні не спрямовані на відкриття нових явищ природи та законів, що
ними керують, а на відміну від прикладних наук соціогуманітарні дослідження не
призводять до винаходів чи створення нової промислової чи сільськогосподарської
продукції. Тут доцільніше розділити соціогуманітарні науки на практичні і
загальнопізнавальні. Єдиним видом продукції гуманітаріїв у
загальнопізна-вальних науках є різні узагальнення, концепції, висновки та
рекомендації, оприлюднені у статтях та монографіях. Предметом цих
соціогуманітарних наук є суспільні явища та міжлюдські стосунки, а також сфера
духовного життя людини. Таким чином, ці науки близькі до літератури та
мистецтва. Практичні соціогуманітарні науки, на відміну від
загальнопізнавальних, дають також деякі матеріалізовані результати, наприклад
записи фольклору, археологічні знахідки, законопроекти, виграні судові
процеси..
Слід зауважити, що деякі види наукової діяльності не
вкладаються в таку просту схему. Наприклад, економіка єдина в двох обличчях. З
одного боку існує економіка як гуманітарна наука, яка містить якісний опис
економічних явищ, хоча й використовує статистичні дані. З іншого боку існує
математичне моделювання економічних явищ, яке слід віднести до фундаментальних
наук (економічна кібернетика). Під терміном геологія співіснують кілька
фундаментальних наук: геологія (загальне вчення про Землю як планету),
геофізика, геохімія. Разом з тим є кілька прикладних геологічних наук: методи
геологічної розвідки, інженерна геологія та гірська інженерія. Екологія є
конгломератом різних фундаментальних, прикладних та соціогуманітарних наук
Вищенаведена класифікація побудована на базі кінцевої мети
наукової праці. Але науки відрізняються ще й потребами в ресурсозабезпеченні
З цього погляду слід відрізняти:
1) Кабінетні, або “застільні” науки. До цих наук належать
майже всі соціогумані-тарні, а також математика і теоретична фізика та всі
інші, де для створення наукової праці досить письмового стола. Звичайно,
необхідні: заробітна плата та/або інші механізми винагороди науковця
(наприклад, гонорари за публікації), відшкодування витрат на наукові
відрядження, доступ до бібліотек та Інтернету. Необхідні також можливості
друкуватися і брати участь у наукових конференціях. В наш час кожному науковцю
потрібен персональний комп’ютер, але, якщо комп’ютер є в нього вдома, то стають
непотрібними: робоче місце в деякому інституті, а відтак і самі наукові
установи з їх адміністративною ієрархією. Ці науки "найдешевші"
2) Експедиційно-музейні науки. До таких належать:
етнографія, фольклористика, ботаніка, геологія, зоологія, археологія,
географія… Крім того, що треба для кабі-нетних наук, наукам цього класу
потрібні кошти на експедиційні та транспортні витрати, матеріали (наприклад,
реактиви, фотоматеріали, магнітні та інші носії інформації та ін.), потрібне
деяке обладнання (напр., мікроскопи, магнітофони, фото- та відеокамери,
спектрографи). Потрібні також приміщення для музеїв, сховища для колекцій,
лабораторії для опрацювання зібраних матеріалів. У деяких галузях цього типу
потрібні терарії, віварії, ботанічні сади. Таким чином потрібні будівлі,
допоміжний персонал і транспорт
3) Експериментальні науки. До таких належать: хімія,
біологія, медицина, геофі-зика… У таких галузях основна діяльність –
експерименти, проте все експеримен-тальне обладнання, що використовується,
виключно придбане. Здебільшого вчені, які працюють в експериментальних галузях,
не розуміються на устрої своїх при-ладів і не створюють їх власноручно. Вони
складають свої експериментальні уста-новки з готових приладів промислового
виробництва. Понад те, що потребуть науки двох попереднії класів, тут потрібні
кошти на експериментальне облад-нання (напр., хроматографи, сейсмографи,
магнітометри, ЕПР-установки, томо-графи, рентгенографічні системи…), матеріали
та реактиви. Для експлуатації обладнання потрібне утримання
висококваліфікованого інженерного персоналу. Крім того, необхідні будівлі,
спеціально спроектовані для даної науки (напр., клініка для медицини,
іоносферна станція для геофізиків і т.п.)
4) Суперекспериментальні науки: фізика, астрономія, космічні
дослідження, більшість технічних наук… Визначальною характеристикою таких наук
є не тільки те, що експерименти провадяться на складному та дуже дорогому
обладнанні, а й те, що це обладнання нерідко є результатом діяльності
вчених-експериментаторів. Праця в цих галузях потребує наддорогої
експериментальної техніки: прискорювачів елементарних частинок, ядерних
реакторів, оптичних та радіо- телескопів, космічних ракет та супутників тощо.
Потрібні також виробничі потужності і приладобудівна база. Витрати на створення
нормальних умов для праці в цих галузях відчутні в масштабах бюджету країни
Точно визначити потреби в фінансування для наук кожного з
названих класів важко, тим більш, що вони залежать від конкретної наукової
тематики. Орієнтовно для успішної наукової праці річні витрати у кабінетних
науках повинні складати 50-60 тис. грн., в експедиціно-музейних галузях –
150-200 тис. грн., в експериментальних науках – 300-600 тис. грн., а в
суперекспериментальних науках – 600-800 тис. грн. на одного науковця. Зазначені
суми включають в себе не лише його арплату, а всі витрати, в тому числі витрати
на відрядження, придбання приладів та матеріалів, зарплату допоміжного
персоналу, роботи сторонніх організацій та витрати на утримання інфраструктури
разом із складною експериментальною технікою. Сучасний стан фінансування науки
дуже далекий від цих обсягів. Наразі всі галузі науки фінансуються нижче
"кабінетного" рівня
Ідеальна організація прикладної науки
Почнемо з прикладної науки, бо ця складова є найважливішою.
Саме прикладна наука повинна бути (і в розвинених країнах є) найпотужнішою
виробничою силою, від якої залежитть економічний рівень країни, а відтак і
рівень життя. Головна причина невикористання державою власної прикладної науки
– економічне безправ’я науковців-прикладників. Більшість прикладних НДІ
перебувають у промисловості, меншість – у Національній академії. Є також
науковці в технічних університетах. Але розробки не втілюються у ринковий
продукт, бо не існує механізму, який би змусив виробників ставити нову
продукцію на серійне виробництво й боротися за захоплення своєї частки ринку.
Не можна погодитися із пропозицією комерціалізації прикладної науки в такий
спосіб, щоб науковці-прикладники самі шукали споживача (замовника) своїх
розробок на ринку інновацій. Ця пропозиція хибна. І держава, і приватний
виробник не довіряють власній науці. Вони, в разі крайньої потреби, забажають
купити ліцензію у закордонного виробника. Цей психологічний бар’єр прирікає
Україну на долю слаборозвиненої країни
Мета реорганізації прикладної науки – відвоювати від
іноземного постачальника внутрішній ринок наукомісткої та високотехнологічної
продукції, а також збільшити у експорті частку товарів з великим вмістом
доданої вартості. Щоб змінити чинну ситуацію і перейти до інноваційної моделі
економіки, треба підпорядкувати прикладним НДІ (галузевим та академічним)
відповідні виробничі підприємства (а не навпаки, як це було часто в СРСР, де в
кожному НВО головною одиницею був завод, а не НДІ). Тобто вчинити так, як це
було в авіаційній промисловості СРСР. Промисловий сектор прикладної науки слід
перетворити на сукупність науково-виробничих об’єднань, де виробництво
підпорядковане науці, а директор зобов’язаний виробляти і просувати на ринок
розроблені власними науковцями вироби. Науково-виробничі об’єднання не
фінансуються з держбюджету, а заробляють на себе продажем своєї продукції.
Деяка частка прибутку НВО відраховується у вигляді податка на утримання
фундаментальних наук
Тут важливим моментом є диверсифікація, тобто
анитимонопольна спрямованість реформи. У жодній галузі виробництів не повинен
залишатися единий розробник і єдиний виробник високотехнологічної продукції.
Реорганізуючи систему прикладна наука – виробництво наукомістскої продукції,
держава повинна із самого початку організувати паралелізм і дублювання
розробок. Ці явища в СРСР розглядалися як неґативні, що й було однією з причин
низької якості продукції. Треба взяти за правило, що кожний вид продукції,
принаймі на першому етапі, коли ще не завойовані позиції на світовому ринку,
має розроблятися та вироблятися не менш, як двома-трьома НВО.
Другим сектором прикладної науки повинен стати сектор малих
інноваційних підприємств (МІП): конструкторських та проектних бюро,
лабораторій, сервісних фірм.... МІП можуть бути приватними незалежними або ж
входити до структур технічних університетів. Потенційні замовники МІП – малий і
середній бізнес, який не в змозі утримувати власний інноваційний потенціал, але
потребує час від часу інтелектуальної продукції: проекти будівель, нові моделі
одягу та взуття, нестандартне обладнання, яке не виробляється серійно й т.п.
Цей сектор також працює на ринкових засадах і не фінансується з бюджету
Третім сектором прикладної науки є сектор агротехнічної і
зооветеринарної підтримки сільського господарства. Підприємства сільгосптехніки
та сільгоспхімії, а також гідромеліорація, належать до першого сектора. Але є
лісове, мисливське та рибне господарство, насіннева, селекційна та племінна
діяльність, грунтознавчі лабораторії, агроконсультаційні пункти. Хоча й цей
сектор може мати у своєму складі приватні комерційні МІП, але основну
діяльність доцільно зосередити у спеціальних мережах, які перебувають на
державному утриманні і надають свої консультації безкоштовно. Звичайно,
насіння, розсада, саджанці, запліднення худоби та молодняк, засоби захисту
рослин тощо мають бути платними.
Четвертий сектор прикладної науки – медицина. Медична наука
не може існувати окремо від лікувальної практики, але більшість клінік
(державних і приватних) не мають змоги утримувати інноваційні структури і вести
дослідження. Тут також доцільне держбюджетна підтримка медичних наук у
галузевій академії і медичних інститутах.
Наукова та інша діяльність поєднується із громадським
впливом шляхом створення і активізації громадських організацій:
науково-технічних, медичних та агронаукових товариств. Ці
товариства видають фахові журнали, організовують наукові конференції, провадять
в разі потреби наукову експертизу проектів та результатів робіт, а також
здійснюють громадський контроль за присудженням вчених ступенів та звань.
Ідеальна орґанізація фундаментальних наук
Реформуються одночасно обидва сектори фундаментальної науки:
академічний і університетській. У складі Національної академії залишаються лише
фундаментальні науки, тобто так звана “чиста” некомерційна наука. Вона отримує
100-відсоткове бюджетне фінансування за нормативним принципом, тобто в різних
класах наук (див. вище) академічним інститутам виділяються кошти в залежності
від кількості докторів і кандидатів наук. Варто звернути увагу, що конкурсний
принцип розподілу фінансування в цій пропозиції заперечується. Критичні зауваження
на адресу конкурсів див. у додатку “Про визначення пріоритетних напрямків та
конкурсний розподіл фінансування науки”.
Визнається творчий характер праці науковця у фундаментальних
науках, тобто ? Кожному доктору наук дається право самочинно висувати і розробляти
разом з очолюваним колективом власну, або вже відому, але актуальну наукову
ідею. Власні творчі плани ніким не експертуються і не затверджуються, а лише
фіксуються у темплані інституту. В разі потреби у великих інвестиціях керівник
наукового напрямку чи теми звертається по схвалення, в залежності від масштабів
проекту, до Вченої ради свого інституту, Академії наук, Уряду та Верховної ради
України?
Крім наукових тем із чітко окресленими межами у часі, у
фундаментальних науках можуть розроблятися наукові напрямки, які відрізняються
від тем тим, що не обмежені у часі. Досі ця особливість фундаментальних наук
ігнорувалася. Вважалося, що у фундаментальних науках, подібно до прикладних,
кожна тема має завершитися у 2-3 роки і дати конкретний результат. Це –
наслідок нерозуміння чиновниками ситуації у фундаментальних науках, де розробка
напрямку може тривати досить довго, іноді протягом життя кількох поколінь. До
таких робіт належать, зокрема, каталожні та деякі інші праці астрономів.
Кандидат наук має право приєднатися до колективу, очоленому доктором, а також
висунути власну наукову ідею. В останньому випадку право кандидата вести
самостійне чи з помічниками дослідження має підтвердити Вчена рада інституту.
Академія наук позбавляється статусу вищої науково-керівної
інстанції, тобто не керує складанням і виконанням наукових планів, не контролює
плани та звіти. Вона перетворюється на громадську організацію, яка видає фахові
видання, організовує міждисциплінарні конференції, представляє інтереси наукової
спільноти перед Урядом та Верховною Радою. Організовує в разі потреби
кваліфіковану експертизу проектів нормативних актів
Науковці академії наук мають право викладати за сумісництвом
в університетах, керувати самостійними науковими працями студентів, а студенти
та викладачі університетів – працювати на експериментальному обладнання
академічних інститутів
В університетах ліквідується погодинний облік праці
викладачів і центр ваги педпроцесу переноситься на індивідуальну роботу
студентів із викладачами. Професорсько-викладацький склад університетів має
право працювати за сумісництвом у академічних інститутах
Ідеальна організація соціогуманітарних наук
Переважна більшість соціогуманітарних наук належать до
кабінетних (“застільних”). Для праці в цих галузях бюрократична надбудова у
вигляді інститутів з їх апаратом не потрібна. Гуманітарію краще бути особою
вільної професії. На мій погляд організація праці у соціогуманітарних галузях
має бути подібною до організації письменницької праці. Тобто основною формою
оплати праці в цих науках має стати гонорари за публікації та надання послуг
(наприклад, юристів). Це не виключає викладацької праці в університетах, а
також існування адвокатських та нотаріальних контор, а також консалтинґових
фірм. Таким чином у соціогуманітарних науках доцільно мати кілька
спеціалізованих громадських організацій (товариств, спілок, асоціацій) з
фондами для авансування членів цих організацій. Наприклад, археологічної
асоціації, спілки істориків, філософського товариства й т.д. Деяким з цих
організацій також потрібна допомога держави, зокрема для підтримки окремих
досліджень урядовими ґрантами.
Процес реформування
Ясно, що будь-яка раптова «революційна» реформа здатна
тільки зруйнувати сферу науки. Тому треба розглянути поступовий шлях переходу
від зруйнованої радянської організації (науковий главк промислового
міністерства – головний НДІ – ВО або НВО – завод) до пропонованої тут
організації. Головний акцент – не організація, а використання прикладної науки
Перший крок. План економічного контрнаступу
Стратегічна мета першого кроку – змінити чинну ситуацію на
ринку, а саме: ненормальне становище, коли 60% ВВП Україна експортує (головним
чином у вигляді транзитних послуг та товару з низьким вмістом доданої
вартості), а імпортує 53%, головним чином товарів із високим вмістом доданої
вартості. Зовнішній товарообмін має знизитись до 10-15% ВВП, зрозуміло, не
шляхом скорочення товарообігу, а шляхом збільшення ВВП. Внутрішній ринок має
бути відвойований від закордонного кінцевого продукту, а експорт сировини треба
замінити експортом товарів із високим вмістом доданої вартості. Отже
стратегічна мета – звернути з шляху розбудови експортно-сировинної економіки
колоніального типу на шлях побудови економіки розвиненої держави.
Створюється державна інституція, яку я умовно називаю
“Штабом економічного контрнаступу”. Звичайно, я не наполягаю саме на такій
назві. Назва може бути й іншою. Важлива функція. Діяльність Штабу повинна
включати такі елементи
· Скласти перелік товарів і послуг, ринок яких захопили
імпортери закордонного кінцевого продукту (мобільні телефони, складна побутова
електротехніка та електроніка, комп’ютери, фотоапаратура та культтовари,
автомобілі, меблі, вікна-двері, парфумерія та косметика, медапаратура та
медпрепарати, книжкова продукція, одяг, взуття, дитячі іграшки, деякі продукти
харчування та ін.)
· Оцінити втрати, які несе українська економіка від такого
імпорту, і скласти бажану послідовність відвоювання внутрішнього ринку
· Оцінити втрати національної економіки від експорту товарів
із низьким вмістом доданої вартості і розробити заходи для економічної протидії
такому експорту водночас із стимулюванням експорту товарів з високою доданою
вартістю
· Визначити потребу України в інвестиційному товарі
(промислове обладнання, сировина, матеріали, комплектуючі) та рекомендувати
оптимальнтй розподіл ринку інвестиційного товару між імпортом і власним
виробництвом
Крок другий. Активізація власного інноваційного потенціалу
На цьому кроці слід визначити інноваційний потенціал
держави, тобто скласти перелік потенційних виробників імпортзамінної продукції
та її потенційних розробників (науково-дослідні інститути, конструкторські
бюро, лабораторії та кафедри
університетів). Далі по кожній позиції слід впровадити
державну цільову науково-технічну програму. Ці програми повинні докорінно
відрізнятися від тих програм, що ми маємо зараз. Для України стало типовим
явищем перекручення принципу програмно-цільового фінансування
Фактично відбувається таке. Ґрупа впливових керівників науки
ініціює впровадження державної наукової програми. Мета програми – отримати
додаткове фінансування своїх інститутів. Програма отримує назву, яка формально
об’єднує під одним дахом кілька тем, здебільшого ніяк не пов’язаних між собою.
Далі фінансування ділиться між учасниками програми шляхом неформальних
переговорів, після яких формально провадиться конкурс проектів. Призначається
керівництво програми. “Проекти-переможці” завершаються паперовими звітами, які
керівництво програми збирає у зведений звіт. На цьому виконання програми
завершується. Отже попри свій титул цільової програма виявляється безцільною,
бо єдиною її реальною метою є отримання додаткового фінансування
Що треба робити натомість?
По-перше, державна науково-технічна програма (ДНТП) повинна
присвячуватися не якомусь розділу науки, а захопленню частки ринку певної
продукції, тобто не “Фотоніка” чи “Ядерне матеріалознавство”, а “Мобільний
телефон”, “Кольоровий телевізор”, “Персональний комп’ютер” і т.д
По-друге, ДНТП повинна передбачати не лише працю науковців,
але всі ланки конвеєру ринкової пропозиції, тобто: вивчення попиту і ринкової
ситуації, розробку стратегії відвоювання ринку (які комплектуючи та матеріали
виробляти в Україні, які – імпортувати, на які зовнішні ринки і як просувати
товар), розробку кінцевого продукту і комплектуючих, розробку технології
виробництва, інженерну підготовку виробництва, серійне виробництво, маркетинґ.
По кожній ланці повинні бути визначені виконавці, як повноправні учасники ДНТП
По-третє, треба відмовитися від такої спадщини СРСР, як
впровадження розробки у виробництво. Цей стиль містить дві хиби. По-перше,
розділення розробки і постановки на виробницво у часі, по-друге, спротив
виробничників впровадженню нових виробив. Виробничі підприємства повинні із
самого початку працювати разом з відповідним сектором прикладної науки і бути
учасниками ДНТП. Інженерна підготовка виробництва, проектування і виготовлення
технологічного обладнання і оснащення має виконуватися одночасно з розробкою
З метою диверсифікації та розгортання конкуренції із самого
початку держава, оголошуючи конкурс на ДНТП, повинна визначити не одного, а
двох-трьох переможців, і впровадити дві-три ДНТП однакової спрямованості.
Критерієм успіху ДНТП повинно бути виконання бізнес-плану. В разі успіху
розробники і виробники повинні винагороджуватися участю у прибутках від продажу
розробленої продукції. Фактично організації-учасники ДНТП є віртуальним НВО
Третій крок. Перетворення віртуальних НВО на постійних
суб’єктів ринку
Виробничі підприємства, які успішно виконали ДНТП,
передаються у власність або довготермінову оренду науково-технічним колективам.
Таким чином налагоджується перманентна розробка конкурентоспропоможної
продукції, її виробництво та його науково-технічний супровід. Науково-технічні
колективи, що увійшли до складу НВО, виводяться із складу Національної академії
та університетів і перетворюються на інженерні центри промислових фірм, які
вони очолюють. Якщо до цього налагодити участь розробників у прибутках від
продажу продукції, система стане життєздатною і успішною
Де взяти кошти на перебудову науки?
Первинний поштовх до розвитку має бути прокредитований, або
авансований ґрантами. Якщо держава бажає отримати результат, кредитування
мусить бути значним, тому виникає питання про джерела фінансування. Практика
бюджетного фінансування науки протягом років незалежності показує, що держава
неспроможна виконати навіть чинний закон, згідно з яким наука (вся, а не лише
фундаментальна) мала б отримувати 1.7% ВВП. Як відомо, держава витрачала у 5-6
разів менше й те, на думку багатьох високопосадовців, забагато. Щоб
профінансувати перші кроки економічного контрнаступ, треба значно більше.
Перерахую можливі джерела
? Детінізація економіки. Ця діяльність вже розпочата урядом
Ю.Тимошенко. Є сподівання, що доведення до логічного кінця цієї роботи подвоїть
доходну частину бюджету. І тоді бюджет України буде не вдесятеро, а всього у
п’ять разів меншим за бюджет Ізраїлю, крайни з удесятеро меншим населенням, яка
перебуває у стані перманентної війни
? Інвестиційна емісія. Емісія називається інвестиційною,
якщо вона витрачається на створення нових виробничих потужностей і має
наслідком збільшення ВВП на суму, що перевищує емісію (з урахуванням швидкості
обертання грошової одиниці). Деяка інфляція, яка виникає через запізнення
збільшення ВВП по відношенню до збільшення грошової маси, не заважає
економічному розвитку
? Зміна структури імпорту. Докорінне скорочення імпорту
енергоносіїв та продовольства. Збільшення за цей рахунок збільшення імпорту
знань, наукового обладнання, інвестиційного товару
? Зміна структури експорту. Замість низькосортної сталі,
насіння соняшника та металобрухту експортувати продукцію машинобудування та
військову техніку (не з пострадянських запасів, а нову продукцію)
Останні два пункти заслуговують на пояснення. Основна стаття
витрат на імпорт – оплата енергоносіїв. Потреба України в енергоносіях штучно
завищена шляхом невірної стратегії розвитку української енергетики. Маємо
найкращі в Європі уранові копальні, та виробництво цирконію. Проте розвиток
ядерної енергетики штучно загальмований переважно проросійськими силами за
піар-підтримки нашої гуманітарної інтелігенції, яка налякана чорнобильською
аварією. Свого часу Франція здолала нафтову кризу 70-х років переходом до
ядерної енергетики. Зараз 93% енергії Франція виробляє на АЕС і експортує
енергію до Анґлії. Енергія АЕС коштує 2-3 коп. за кВт-год, тобто значно дешевша
за енергію ТЕС, які працюють на вуглеводневому паливі. Жодної аварії на
французьких АЕС. Це пояснюється тим, що французи спроектували не найдешевший, а
найбезпечніший реактор
Зменшення витрат на імпорт енергоносіїв до рівня побутових
потреб (газ) та потреб транспорту рівнозначно значному збільшенню доходної
частини бюджету. Вивільнені кошти варто було б витратити на імпорт наукової літератури,
наукового та технологічного обладнання, а також матеріалів та комплектуючих для
виробництва наукомісткої високотехнологічної продукції, що додатково б
прикорило б зростання ВВП.
Із скороченням імпорту продовольства справа складніша. На
ринку продовольства України панують посередницькі паразитарні структури, які
звикли до отримання надприбутків. Саме діяльність цих структур разом із
політикою кучмізму мала наслідком істотнє скорочення власного виробництва
сільгосппродукції одночасно із зростанням цін. Уряд створює систему
економічного реґулювання ринку продовольства, зокрема шляхом імпорту. Проте,
треба розробити програму перетворення України на крупного експортера
сільгосппродукції шляхом впровадження нових технологій, нових вітчизняних
товарів сільгосптехніки та сільгоспхімії. Відновити науково-технічну підтримку
сільського господарства (насіннєву та племінну справи, агрономічне та
зооветеринарне обслуговування) та переробної промисловості
Проґноз очікуваних результатів
Якщо здійснити пропоновану реформу, то крім економічного
зростання її наслідком була б зміна ставлення до науки. Замість проблеми
скорочення і знищення науки постала б інша державна проблема: розвиток і
розширення сфери науки (насамперед прикладної, а слідом за нею і фундаментальної)
і продуктивної вищої освіти. Європа, куди наче прямує Україна, вже поставила
таке завдання. Про цю проблему можна прочитати на сайті
http://www.innovations-report.de/html/berichte/bildung_wissenschaft/bericht-7803.html,
де оприлюднено огляд доповіді ґрупи експертів високого рівня Голові Комісії з
питань досліджень у Європі Пилипу Бускену на міжнародній конференції в
Брюсселі, яка відбулася у 2004 р. Ґрупа виявила серйозні недоліки, що стоять на
шляху до збільшення чисельності професіональних науковців у Європі
“Високоякісність наукового і технологічного розвитку є
ключовим моментом забезпечення майбутнього Європи”, – сказав Пилип Бускен. –
“Щоб стати найдинамічні-шою у світі економікою, яка ґрунтується на знаннях...
Європейський Союз мусить звернути увагу на нестачу науковців і дослідників в
Європі. Він повинен не тільки утримувати і приваблювати науковців вищої
кваліфікації, але й заохочувати молодих результативних науковців стати
наступним поколінням інноваторів та інвесторів у Європі.”
Варто також згадати продеклароване на президентському сайті
бажання збудувати економіку інноваційного типу:
«Україна належить до числа країн з високим науковим
потенціалом. Наукові школи України відомі унікальними досягненнями в сферах
розробки нових матеріалів, дослідженнями в галузі фізики низьких температур,
електрозварювання, інформатики і багатьох інших. Пріоритетом для діяльності
органів державної влади сьогодні має стати створення умов, що забезпечують не
тільки збільшення цього потенціалу, а насамперед його максимальну реалізацію в
інтересах суспільства
Для цього держава зобов'язана стати безпосереднім
провідником інноваційного розвитку, замовникомі організатором досліджень і
розробок на найсучасніших напрямках науково-технічного розвитку.»
Слово сказане, потрібне діло.
==============
Додаток
ПРО ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМКІВ ТА
КОНКУРСНИЙ РОЗПОДІЛ ФІНАНСУВАННЯ НАУКИ
1. Пріоритети
Маю простий тест для оцінки іноваційних пропозицій щодо
організації та фінансування науки. Я називаю його тестом Ейнштейна. Коли
читаємо про якусь пропозицію, варто спитати себе: “А чим би обернулася така
новація в науковій кар’єрі Ейштейна або будь-якого іншого вченого, який згодом
увійшов до історії світової науки?” Легко бачити, що напрям досліджень жодного
видатного вченого ніколи й ніде не був би визнаний пріоритетним на момент, коли
цей вчений, молодий і талановитий, розпочинав роботу, яка згодом стала
революційною і визначною для науки. Найчастіше найцінніші наукові ідеї в момент
їх висунення сприймаються науковою спільнотою скептично. Так було із законом
всесвітнього тяжіння Ньютона. Так було і з теорією відносності Ейнштейна. Саме
тому Нобелівську премію Ейнштейну дали не за теорію відносності, а за фотоефект
Ба більше. У сучасній Україні Ейнштейн навіть не захистив би
кандидатської дисертації. Дивіться самі. Він працював у патентному бюро в
Берні. Його тема не була плановою і її не затвердила вчена рада. Жодна
Спеціалізована вчена рада не прийняла б його дисертацію до захисту як таку, що
не відповідає профілю спецради. І опонентів не знайшлося б, бо не було тоді
жодної людини, яка б мала протягом останніх років принаймі три публікації з
теорії відносності, якої тоді ніхто, крім самого Ейнштейна, не знав
Ще один приклад – французький математик Фур’є. Молодим
вченим він надіслав до Паризької академії піонерську працю про тригонометричні
ряди, які зараз весь світ називає рядами Фур’є. Академіки відправили рукопис до
архіву. Працю Фур’є було надруковано тоді, коли він став президентом академії
та знайшов у архіві свою юнацьку працю. На цих прикладах видно, що визначення
пріоритетних напрямків з метою конценирації на них зусиль науковців шкідливе.
Воно є проявом невизнання творчого характеру праці вченого і гальмом для
висунення нових ідей. Хто б і як би не визначав ці пріоритети, можна
сформулювати таке твердження
Теорема про пріоритети.
У будь-якій фундаментальній науці будь-яка процедура
визначення пріоритетів оголосить пріоритетними напрями директорів інститутів,
членів Академії та, рідше, деяких їх висуванців
Шкідливість і безглуздість цього правила випливає з того, що
напрямки вельмичиновних науковців були пріоритеними в часи їх молодості, коли
за законами природи людина найбільш здатна до ґенерації нових ідей. Далі ці
вчені зробили кар’єру, здобули чини і звання, але напрямки їх праці практично
вичерпалися. Залишилися деякі непринципові поліпшення та уточнення. Саме в цей
момент ці напрямки будуть визнані пріоритетними і на них адміністративним чином
концентруватимуться сили.
Альтернативна пропозиція. Відмовитися взагалі від
адміністративнорго визначення пріоритетів у фундаментальних науках, визнати
творчий характер праці вченого і створити умови для реалізації творчих задумів
(переважно молодих) науковців
2. Розподіл фінансування на конкурсній основі
Законодавство США стимулює виникнення різноманітних
благодійних фондів. Виявляється, що податок на спадщину такий великий, що
заповісти капітал нащадкам збитково. Вигідніше заснувати благодійний фонд,
заповісти йому свій капітал і призначити свого спадкоємця пожиттєвим директором
фонду з достатньо великою зарплатою. Деякі фонди фінансують вчених. Перед
керівниками фондів постало питання: “Кого фінансувати, а кого – ні?”. Це
робиться за допомогою конкурсів проектів та їх експертизи. Ця процедура прийшла
і до нас. Існує Державний фонд фундаментальних досліджень, який також провадить
конкурси
У прикладних галузях конкурси (тендери) – стандартна
процедура ринкової економіки. Замовник, тобто виробнича фірма, шукає найкращого
розробника продукції певного призначення. А чи можна знайти замовника на
фундаментальне дослідження?
Теорема про замовника.
У фундаментальних науках замовник дослідження принципово не
існує, оскільки ніхто, крім автора, не знайомий із змістом дослідження і ніхто,
в тому числі дуже часто і автор, не здатний оцінити практичну користь від
очікуваних чи вже отриманих результатів
Наслідок.
Держава в особі своїх чиновників не є і принципово не може
бути замовником фундаментальних досліджень, а відтак конкурс фундаментальних
проектів не має реального сенсу
Попри цей висновок конкурси фундаментальних проектів
систематично провадяться в Європі, США, Росії та Україні. Конкурсність цих
дійств доволі віртуальна, оскільки “підсудні” є водночас суддями. Фактично на
конкурсах змагаються не наукові ідеї, а авторитетність конкурсантів та їх
особисті стосунки з потенційними експертами. Звідси випливає ще одна теорема
Теорема про експертизу.
Об’єктивна і неупереджена експертиза фундаментальних
наукових проектів принципово неможлива
Доведення.
Неможливість ця випливає не тільки з того, що експертами є
самі конкурсанти, але й з того, що розгалуженність сучасної науки унеможливлює
підшукання експерта, який би знав предмет проекту на професійному рівні. Якщо
такий експерт знайдеться, то він виявиться конкурентом свого “підсудного”.
Виникне, таким чином конфлікт інтересів. Чим вище інноваційний рівень проекту,
тим менше шансів, що колеги його зрозуміють, тим він більш ризикований і тим
менше шансів на його позитивну оцінку з боку експертів. Отже найбільші шанси на
схвалення мають не нові оригінальні ідеї, а тривіальні пропозиції, цілком
зрозумілі більшості експертів
Висновок.
Конкурсний відбір наукових пропозицій для фінансування
принципово хибний і шкідливий, бо гальмує висунення принципово нових ідей, а
також відвертає увагу вчених від тривалих пошуків розв’язку складних проблем,
заохочуючи до виконання ординарних та короткотривалих проектів
Альтернативна пропозиція.
Усвідомити, що фінансування науки органічно поєднане з
певним ризиком, що не більше як 5-10% наукових задумів втіляться у щось справді
важливе. Щоб не загубити ці 5-10%, які мають найменші шанси пройти крізь фільтр
конкурсів, треба замість конкурсного впровадити нормативний принцип
фінансування науки, за яким на кожного науковця припадало би певне фінансування
в залежності від його наукового ступеня та класу науки, в якій він працює
Слід також мати на увазі, що решта 90-95% фінансування також
не вся буде витрачена дарма. Це – рутинні роботи, результати яких теж корисні,
а іноді й необхідні. Деякий незначний відсоток профінансованих робіт виявиться
бросовим, але фінансування тривіальних та бросових робіт – неминуча плата за
успіх геніїв. Спроба поставити справу так, щоб фінансувати тільки геніальні
проекти, – утопія. Запропонований нормативний принцип має ще одну перевагу.
Психологічний комфорт
науковця, відсутність стресу, викликаного необхідністю
боротися за існування кожні 2-3 роки, – могутній стимул творчої активності.
Згадаємо, що бурхливий злет науки в СРСР мав місце у 1947-1967 рр., коли наука
практично не обмежувалася у фінансуванні.
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_osvita&trs=-1&key=1115676365&first=&last=
****************************
Вважаю, що реформувати треба не Національну академію, а
державу, а саме: перетворити державу, якій наука не потрібна, бо лише обтяжує
бюджет, на державу, якій наука вкрай необхідна, як основа економіки, а відтак
держава зацікавлена в перманентному розширенні і якісному розвитку науки. Якщо
буде реформовано державу, то держава автоматично реформує сферу науки в
потрібному напрямі, а не у напрямі знищення, чи обмеження, на що спрямовані всі
пропозиції про реформування академії наук
Бачу, що ви розумієте обмеженість критерію цитування. Правда
полягає в тому, що 80-90% наукової сфери складають прикладні науки, а там
цитування взагалі не було, немає і ніколи не буде. (Насправді, трохи є -
посилання на патенти та деякі вузькоспеціальні видання, але вони не скануються SCI).
Не цитують не лише Корольова. Його, як і генеральних
авіаконструкторів, преса інколи згадує. Але тисячі прикладників, які
розробляють наукомістку продукцію, навіть не згадуються. Що ви знаєте про
розробників засобів мобільного зв'язку? У прикладних науках критерій
ефективності інший - не цитування, а конкурентоспроможність високотехнологічної
продукції. Ось тут і час згадати, що наша академія на 5/6 - прикладна, тому оцінювати
її цитуванням несправедливо. Але необхідно змінити систему, в якій наш
науковець-прикладник, автор якогось технічного "дива" неспроможний
вийти з ним на світовий ринок. Саме це складає суть моїх пропозицій
Не можу погодитися з твердженням, що наших
вчених-фундаментальників, тобто фізиків, астрономів, математиків, хіміків,
біологів тощо ніхто у світі не знає. Знають нас, чи ні, треба з'ясовувати не за
цитуванням, а зовсім за іншими критеріями:
1. Скільки наших науковців запрошені до праці за кордоном? -
дуже багато
Цікаво, що приводом для запрошення було не цитування, а
встановлений особисто контакт, листування, виконання спільних робіт,
зацікавленість іноземного колеги у співробітництві після цікавої доповіді на
міжнародній науковій конференції. Тут немає нічого дивного, адже іноземні вчені
– не безграмотні кадровики, які вигадали індекс цитування, а фахівці, які здатні
оцінити рівень і здібності нашого вченого у спілкуванні та читанні його праць
2. Скільком нашим науковцям дають іноземні гранти на
відвідування міжнародних наукових конференцій? - дуже багатьом. Програмні
комітети конференцій також дивляться не на цитування, а на зміст заявленої
доповіді
3. Скільки наших науковцях беруть участь у міжнародних
наукових проектах і мають міжнародні гранти? - теж досить багато. І тут
закордонні колеги запрошують наших не за формальними критеріями, а за фаховою
оцінкою
4. Скільки наших науковців підтримують особистий контакт з
закордонними колегами? - У нашій установі практично всі
Таким чином нас знають і ми маємо пристойний авторитет
Проте реформа академії наук потрібна, але спробуйте переконати
історика, що йому не треба бути, наприклад, провідним науковим співробітником
Інституту історії НАНУ і мати над собою завідувача відділом, директора, вченого
секретаря. Що йому не треба затверджувати на вченій раді тему, не треба писати
звіти. Переконайте його, що йому краще бути вільною людиною, членом спілки
істориків, яка працює подібно до спілки письменників. Що було б краще, якби
спілка істориків видавала фахові журнали, організовувала б конференції,
підтримувала б істориків грантами і авансами, а основна винагорода його праці
була б з гонорарів за публікації
Невігласи, переважно представники "застільних"
наук, агітують за передачу академічних інститутів до університетів. Вони
помилково твердять, що в Європі вся наука зосереджена в університетах. Так,
колись вся наука була в монастирях, бо тільки там освічена людина мала вільний
час і доступ до бібліотеки. Далі наука перейшла до університетів і стала
факультативним заняттям викладачів. Все було добре, поки наукові дослідження
були відносно дешевими. Далі наукові дослідження стали самостійною діяльністю і
досить коштовною. В Європі виникли наукові заклади тільки в найбільших університетах,
але й там їм тісно. І у США, і у Європі виникають спеціалізовані наукові відомства
під різними назвами. Тобто сучасна тенденція – самостійний розвиток сфери науки
за межами сфери освіти
Сфера науки співпрацює із сферою освіти, але в Україні головна
перешкода для цієї співпраці - не академія наук, а погодинний облік праці
викладачів
Ось і весь мій коментар.
Л.Ш.
***************************************
Зауважу лише, що інноваційних структур (справжніх) ви не
бачили, бо їх в академії практично немає. Ознака такої структури - один або
кілька заводів, підпорядкованих НДІ. Є там щось у Патона, а так це нетипово.
Моя пропозиція - це пропозиція перетворення прикладної науки, яка звикла
працювати в режимі фундаментальної (бюджетне фінансування на вході, звіт,
інколи з виставочним зразком чогось, - на виході) на інноваційну прикладну
науку: нуль бюджету на вході, захоплення ринку і прибутки на виході. Якщо
хочете познайомитись із справжньою інноваційною структурою, відвідайте НТК ім.
Антонова
Наявність слабеньких науковців факт, але він закономірний і описується
кривою Шеннона (розподіл людей за здібностями). Безглуздо боротися проти
законів природи. Який би колектив не створили, видатних буде приблизно 5%.
Позбутися баласту неможливо і не треба. Він - середовище, необхідне для плідної
праці "геніїв". Якщо позбутися 95%, тобто баласту, з 5%, що
залишилися, 95% деградують і відновиться природній розподіл по інтелектах
Інша справа, потрібно створити умови для кар'єрного
зупинення енергійних бездарностей, які значно краще за справжніх вчених
працюють ліктями, не сваряться з керівництвом, а навпаки, причаровують його
підлабузництвом чи особистими послугами
Складається враження, що Ви дивитесь на фундаментальні науки
з уявлень про "кабінетні" науки. До таких серед фундаментальних належать
математика і теоретична фізика. Науку передати в університети неможливо не тому,
що не вистачить окремих кабінетів, а тому, що університети не здатні створити
нормальні умови для експериментальної і суперекспериментальної науки
Потрібні не кабінети, а великі лабораторні приміщення з високою
стелею, з трубопроводами для кріогенної техніки, з силовою електромережею, із
протипожежними засобами. Будинки для експериментальних досліджень треба
будувати із технічними поверхами, тобто над кожним робочим поверхом, де
працюють, будується технічний поверх з низькою стелею для швидкого прокладання
комунікацій.
Вода (не лише питна, але й технічна), вентиляція, підйомні засоби для переміщення важкого
обладнання (вантажні ліфти, кран-балки, тельфери та ін.) і багато чого іншого.
Такі приміщення мають бути нашпиговані складною і коштовною технікою. Деякі
лабораторії потребують електромагнітного екранування, деякі - дотримання правил
радіаційної безпеки, деякі - противібраційного захисту (тобто обладнання має
бути змонтоване на важких бетонних фундаментах і обов'язково на першому
поверсі. Багато інших потреб має
експериментальна фундаментальна наука, все це майже неможливо мати в
університетах. До того ж університетська бюрократія значно консервативніша за
академічну.
**************************
ще кілька посилань на статті тексти Леоніда Шульмана
13-03-2006 01:28, Резонер
Re: Nature: ніщо не зміниться в українській науці,поки існує система
Стаття мене обурила. Вона писана людьми, які практично нічого не знають про українську науку, але зацікавлені в її ліквідації чи, принаймі обмеженні тематикою, яка не має відношення до науково-технологічного, надто військового потенціалу держави, тобто соціогуманітарними, медичними чи аграрними дослідженнями
Із статті випливає, що 20000 науковців НАНУ вважаються старими маразматиками-академіками, які гальмують науку. Це - брехня. Академіків маємо 178, членів-кореспондентів - 305. Середній вік академіків дійсно завеликий, але не це стоїть на заваді розвитку науки. Члени НАНУ посідають посади директорів та керівників деяких (досить малої частки) відділів. Серед основного складу наукової спільноти чимало талановитої молоді
Члени Академії ані трохи не заважють нам співпрацювати із Європою, США, Канадою та Японією. Жодних дозволів Президії НАНУ для цього не треба. Чимало наших науковців працюють у провідних світових центрах, друкують спільні статті. Деякі, на жаль, емігрували
Твердження, ніби академіки вимагали хабарів за швидкісний інтернет, - злісна вигадка. Бо немає такої ситуації, де від Академії був би потрібен дозвіл на щось, пов'язане із впровадженням цього інтернету. Наскільки мені відомо, робота в цьому напрямі провадиться, попри труднощі із фінансуванням. Інтереси наукової спільноти у цьому напрямку лобіює академік Юхновський
Твердження, ніби НАНУ публікує втричі менше за Манчестерський університет - також брехня. Інститут, на який посилаються автори статті у Нейчер, не сканує журналів, де публікуються наші науковці. Провідні західні журнали вимагають від авторів посторінкової плати порядка 100 доларів за сторінку. Таких коштів українська наука не має. Манчестерський ун-т не друкується в китаємовних журналах, тому китайці цілком резонно могли б вважати, що цей університет взагалі нічого не друкує
З власного досвіду знаю, що система європейських грантів досить однобока. Вона побудована таким чином, щоб не фінансувати роботи подвійного призначення (а все найпередовіше в галузі природознавства і техніки має подвійне призначення, тобто може слугувати основою для створення засобів осзброєння), взагалі не фінансувати багато фундаментальних напрямків, які Європа вважає вже досить розвиненими, а для України це не так. Я і мої співробітники систематично слідкуємо за всіма оголошеннями про гранти. Висновок сумний. Можно пробитися на грант для соціокультурних розвідок, гендерної політики, екології, теорії економічних ризиків й т.п. Точного природознавства там практично дуже мало
Те реформаторство науки, до якого підштовхують п-а Президента втори статті в Нейчер - безглуздя. Не може бути реформатором науки людина, яка не має власного досвіду наукової праці і керівництва наукою. Наш Президент доручив вивчення цього питання колективу
науковців. Крім дурної пропозиції про передачу Академії наук в університети від урядовців ми нічого не дочекалися. Автори такої концепції посилаються на Захід, де, навпаки все більша частка природничих наук виходить за межі університетів. Стаття в Нейчер перегукується з ленінізмом. Головний більшовик після жовтневого перевороту реформував академію. Він приєднав її до Наркомату освіти і поставив на чолі пєтроградського робітника Пєтрова. Він теж ненавидив академіків. Правда, університетську професуру так само
Є ще дивне реформаторство, спрямоване на приведення рубрікації фахів до європейської системи, застарілої та обтяженої середньовічними традиціями. Тепер астрономії немає. У астрономів в дипломах буде написано - фізик. Це ще нічого. А ось інженер, фахівець з інформатики, який спеціалізувався на засобах захисту інформації, отримає диплом журналіста. Ось така грамотність!
Мій висновок. Нашим "доброзичливцям" з-за кордону треба, щоб в нас зникле точне природознавство та технічні науки. Ми повинні стати споживачем кінцевого продукту їхніх країн. У нас не повинно бути жодного фахівця, який вміє розробити радар "Кольчуга" чи мобільний телефон. Ця позиція має підтримку всередині України. Бізнесу потрібні будівлі академічних інститутів під офіси, готелі, супермаркети та розважальні центри
Академія потребує реформ, але зовсім інших. Спрямованих на розвиток, на посилення впливу науки на стан виробництва і обороноздатності. Тут реформувати слід не Академію, а державу. Держава повинна навчитися користуватися своєю прикладною наукою, замість того, щоб абсолютно все замовляти іноземцям
*********************************************
Як оцінити балет
Наснилося мені, що я викликаний до Міністерства культури. Там мені сказали, що в Україні розвелося забагато танцівників та танцівниць. Треба ощадніше використовувати кошти платників податків. Треба скоротити кількість цих танцюристів, залишити тільки видатних балетмейстерів і на них сконцентрувати фінансування, яке держава дає на хореографічне мистецтво. Я в хореографії ні бельмеса не тямлю, але урядове доручення треба виконати. І мене раптом осінило. Яка головна мета балету? – Зірвати оплески публіки. Тому все дуже просто. Сидить в партері експерт із секундоміром і визначає тривалість овації, яку влаштувала публіка кожному виконавцю сольної партії. Чим довші оплески, тим кращі балерина чи танцюрист. Даю інтерв’ю газеті "Дзеркало тижня" на тему: "Балет чекає на реформи". В інтерв’ю кажу, що балет потерпає від засилля режисерів-постановників похилого віку, які розподіляють партії на власний розсуд, не враховуючи реальної цінності артистів. Пишу, що молодь не може пробитися скрізь цю стіну, що треба переходити на європейські стандарти. І, взагалі, треба визначити, хто зриває більше оплесків.
У пресі з’являються відгуки. Хтось пише, що мої пропозиції недостатні. Треба враховувати не тільки тривалість оплесків, але й їх гучність. Тому слід до мікрофону підключити вимірювальний прилад і записувати його відлік під час овації. Деякі, найбільш в’їдливі, звертають увагу на неоднозначність оцінки кордебалету: танцюють колективно, а хто краще, хто гірше, ще треба визначити. Дехто вважає за необхідне підрахувати кількість іноземців-глядачів у залі. Чим більше, тим краще трупа загалом. А деякі наполягають на важливості закордонних гастролей та запрошень до закордонних балетних труп. На цьому тлі губляться поодинокі репліки фахових мистецтвознавців, які зауважують, що справжня оцінка балетної вистави під силу лише фахівцю з цього виду мистецтва, якому зрозуміло, на якому рівні зроблено виставу, що нового вніс режисер в трактування балетного твору і як танцюють виконавці. А оплески мають обмежене значення, позаяк залежать від того, хто сидить у глядачевій залі: школяри, солдати, любителі балету чи випадкова публіка, надто куплена клака.
Чи не забагато в нас науковців?
Всі ці думки промайнули в моїй свідомості, коли мене запросили до 15-хвилинної дискусії з прихильниками реформи Національної академії акад. О.Кришталем та п. Ю.Полунєєвим, головою структури, яка опікується проблемою конкурентноздатності. Чую від "реформаторів" стандартну сентенцію про надлишковість нашої академії. Мовляв, чисельність НАН України (було сказано, що нас 46000) удвічі перевищує кількість науковців у Польщі. Пам’ятаю, як дехто з "реформаторів" порівнював чисельність НАНУ з Товариством ім. Макса Планка в Німеччині. Подумки фіксую свою увагу на тому, що це – стандартне пересмикування фактів. По-перше, Польща значно поступається Україні науково-технічним потенціалом. Нечесно зображати нашу перевагу як недолік. По-друге 43000 – це не кількість науковців. Серед них науковців тільки 20000, решта – допоміжний персонал, який статистика до науковців не зараховує. Щодо Товариства ім. Макса Планка, то воно не є аналогом нашої академії. Воно приблизно відповідає не всій НАНУ, а лише відділенню фізики та астрономії. Німеччина має чимало інших наукових організацій, наприклад, Товариство ім. Фраунгофера. До того ж, прикладна наука в Європі дислокована переважно в інженерних центрах промислових фірм, а НАНУ – на 90% прикладна.
Європа вважає, що науковців невистачає. Дефіцит дослідників в Європі оцінюється в 500000 чол. Інша європейська проблема – довести рівень фінансування науки до 3% ВВП замість 2.5% зараз. Україна ніколи не витрачала на науку більше 0,5% ВВП, та й наш процент у грошовому виразі значно менший за європейський. А наші "реформатори" переймаються проблемою скорочення сфери науки.
Хто є видатним вченим?
Від учасників дискусії на 5-му каналі я почув, що головне завдання – скоротити науку і обмежити фінансування виключно видатними вченими. Не виникає чомусь питання, як "невидатний" зможе дорости до видатного, якщо його перед цим знищать. Але приділяється багато уваги процедурі визначення, хто видатний, а хто – ні. Виявляється, що головне завдання науковців, головний зміст наукової праці взагалі, – сподобатися закордонним колеґам. Головний покажчик якості вченого – публікації в провідних закордонних журналах, цитування та імпакт-фактор, а головними суддями нашої науки мають бути закордонні експерти, бо ми в Україні нічого не варті й наш професійний рівень викликає великий сумнів. Тільки іноземний експерт має право сказати українському вченому чи він (українець) є дурнем, чи ні.
Така войовнича провінційність вкупі з комплексом меншовартості, таке перекручення суспільної ролі науки, таке нерозуміння її структури і організації мене обурили. Під час прямого ефіру на 5-му каналі я не мав можливості викласти навіть ту арґументацію проти цього примітивного погляду на науку, яку я подав у статті "Хто і чому зацікавлений у ліквідації Національної академії наук?", (див. сторінку на сайті Майдан
http://maidan.org.ua/static/mai/1142492963.html). Все що мені вдалося, це висловити свій погляд на формальні критерії якості вченого. Формальні критерії винайдені тими, хто бажає "оцінювати балет", не маючи про нього професійних знань, за гучністю оплесків.
Я сформулював дві теореми:
1)Будь-який формальний критерій якості вченого миттю втрачає своє значення, якщо надати йому офіційної ваги, бо його дуже легко імітувати.
2)Якість наукової роботи та її значення для науки визначається виключно її змістом, а не місцем публікації. Оцінити наукову роботу вченого може тільки спеціаліст тієї ж вузької галузі науки, до якої належить експертована праця, тобто або колеґа, або конкурент. Оцінка з боку неспеціаліста має значення лише тоді, коли він є споживачем результату вченого.
Для доказу першої теореми скажу, що оцінка вченого за кількістю публікацій давно збанкрутувала, бо спочатку викликала подрібнення статей, а зараз головним механізмом розширення списку публікацій є співавторство. Багато разів бачив статті, де понад десятка авторів, а роботи – від сили на двох-трьох. Величезна кількість публікацій будь-якого окремого науковця викликає підозру в науковому наїзництві. Мені відомий випадок, коли директор одного з галузевих інститутів за рік надрукував 400 статей. Ясно, що він не написав жодної, бо стільки статей не можна навіть прочитати.
Коли замість кількості публікацій стали брати індекс цитування, почалися інтенсивні взаємні посилання. На Заході це – стандартна поведінка в науковому середовищі. Але не тільки на Заході. Наведу курйозний приклад. Колись в радянських журналах, географічних та науково-популярних, посилено обговорювалась хибна ідея про Землю, яка ніби то розширюється з часом. Адепти цієї ідеї інтенсивно друкувалися та інтенсивно посилалися один на одного. Ясно, що за критерієм цитування вони були б видатними вченими.
На доказ другої теореми маю такі міркування. Наука дуже розгалужена. Тому справжню оцінку наукової праці може дати тільки людина, яка слідкує за публікаціями в цій галузі, знає, що нове, а що – вже відоме. Це ще найпростіше. Експерт повинен в ідеалі мати ще науковий нюх, тобто вміти оцінити перспективи використання результатів автора. Це виявляється дуже складним і цей дар дано не кожному. Неодноразово перспективи власних результатів недооцінювали навіть їх автори. Третя умова: рецензент повинен бути доброзичливим. Ось і виявляється, що всі ці умови деякою мірою взаємно суперечливі.
Ваша стаття, відіслана до закордонного журналу, навряд чи потрапить на рецензію до вашого колеґи. Скоріше за все вона потрапить до вашого конкурента, а той висловиться за її відхилення. Надішлють другому рецензентові. Якщо стаття містить нову ориґінальну точку зору, чи критикує прийняті погляди, найймовірніше другий рецензент її також відхилить. Але якщо ви написали ординарну роботу, яка не зачіпає нічиїх амбіцій, а ще краще піддакує потенційним рецензентам, – стаття пройде. Пройде вона також, якщо ваші співавтори – люди, відомі редакції журналу.
Маю великий скепсис стосовно авторитетності закордонних експертів. У моїй вузький галузі ми майже всіх закордонних колеґ знаємо особисто. Ми неодноразово зустрічалися на міжнародних конференціях, слухали доповіді, читали публікації. Категорично не згоден з твердженням, що вони розумніші і кваліфікованіші за нас. Вони мають кращі за нас зарплати й умови роботи, але не мізки. Є серед них сильніші за мене та моїх учнів, є такі, що на одному рівні, але більшість – явно слабші. Пояснюється це стандартною для західної науки вузькою спеціалізацією не тільки вчених, але й взагалі всіх працівників. Енциклопедизм епохи Відродження і епохи Вольтера полинув у минуле. Неодноразово спостерігав, як колеґа з глибокими знаннями у своїй вузький області стає безпомічним і висуває помилкові твердження, варто його трохи відвести в бік від звичного кола понять. Загалом апеляція до закордонних "цінителів" – ганьба! Це все одно, що оцінювати балет за кількістю іноземців-глядачів.
Безглуздо боротися проти закону природи – кривої Шеннона
Тривалі й запеклі дискусії навколо того, кого слід вигнати з науки, викликають в мене подив тим, що жоден диспутант не обмовився про закон природи, давно сформульований американським математиком Шенноном. Шеннон розглядав статистичний розподіл біологічних об’єктів за певною ознакою, наприклад людей за інтелектами (див. Рис.1). Зрозуміло, геніїв дуже мало. Але талановитих теж не дуже багато. В середньому це 5% від загального числа. Протягом тривалого часу спостерігаю, як адміністратори щосили намагаються порушити цей закон природи. Безнадійна справа! Розподіл Шеннона встановлюється автоматично, і не тільки за рахунок природних даних, але й внаслідок взаємодії людей у суспільстві (суперництво, конкуренція, боротьба за вплив та авторитет). Це означає, що коли нам треба для розв’язання якоїсь складної наукової проблеми 20 талановитих дослідників, ми повинні сконцентрувати на проблемі приблизно 400 спеціалістів. Спроба обмежитися лише 20-ма талантами завершиться тим, що позбавлені конкурентного тиску знизу вони деґрадують і носіями вищого таланту залишиться не більше одного-двох дослідників.
Я хочу сказати, що створити науковий колектив з одних ґеніїв неможливо. Ба більше! Це й недоцільно. Пересваряться вони. В тих науках, де вимагаються колективні зусилля, крім ґенераторів ідей та віртуозів від науки, потрібні й просто сумлінні виконавці. Всі вони разом складають те середовище, в якому тільки й можуть працювати науковці вищого таланту. А з тим, що в цих виконавців буде малий індекс цитованості, доведеться змиритися. В дужках зауважу, що мої закордонні колеги, щоб не підставляти своїх колеґ-виконавців під удар адміністраторів, вписують їх співавторами статей, так що з цитованістю все гаразд.
Рис. 1 .Крива Шеннона (схематично). Покажчик інтелекту IQ – відношення (у процентах) "інтелектуального віку" люди до його біологічного віку. Ґеній, що має IQ=500, – це людина, яка у 10-річному віці демонструє розумовий рівень 50-річного мудреця.
*********************************************
Леонід Шульман: Хто і чому зацікавлений у ліквідації Національної академії наук?
http://gazeta.zn.ua/SCIENCE/nauka_v_ukraine_na_puti_reformirovaniya_ili_na_pereputie.html
*********************************************
На загиблому сайті "Ідеальна країна" було багато цікавих публікацій пана Шульмана з питань організації науки, але рукописи таки горять...
