НаукаПлюс: Українські журнали

Основні проблеми більшості українських журналів:

Відсутність рецензування (наявність паперу з заголовком "Рецензія", написаного самим автором і підписаного кимось - це не рецензування).
Відсутність чітких правил і процедур прийняття статей - що часто призводить до публікування лише вузького кола "своїх" авторів чи публікування чого завгодно за винагороду (гроші/послуги/стосунки в спільноті)
Відсутній контроль самоплагіату - автори багато разів публікують одне й те ж.
Жахлива англійська мова резюме навіть там, де вони є.
Відсутність посилань на адекватне коло сучасних джерел. Навіть в природничих науках часто зустрічається набір - монографія 1961 року наукового керівника чи класика, і стаття 2000 року самого автора в мурзилці.
Абсурдні бюрократичні вимоги, виконання яких вимагає багато часу і зусиль, які редакції намагаються виконувати замість підвищення якості журналу. Зокрема, вимоги для включення до списку ВАК фактично суперечили необхідним вимогам для забезпечення якості журналу (включення до редколегії 6 докторів з однієї установи часто призводило до того, що в журналі публікувались лише ці доктори та наближені особи).
Якщо редакція намагається робити якісь вдосконалення - часто це зводиться до "культу карго" - наприклад, вимагаються посилання на статті в цьому ж журналі незалежно від релевантності для підняття імпакт-фактору журналу, або сплачуються великі гроші спеціалізованим фірмам за внесення до Scopus та рекламування електронної версії.

Приклад бюрократичних вимог 2004 року (документ, схоже, діючий):

http://www.nbuv.gov.ua/law/04_vydan.html

"2. Вимоги до електронного наукового фахового видання

Видання повинно містити: упаковку (коробку, конверт, папку) з етикеткою, на якій наведено вихідні дані."

Це не стьоб. Це цитата з реального нормативного документу. А ще треба розсилати по бібліотеках (по списку обов'язкової розсилки) 100 примірників на дискетах. Звичайною поштою. В упаковці згідно нормативів. Там ще багато нормативних вимог. Немає тільки вимоги про організацію рецензування та контролю якості статей.

Рецепт вдосконалення журналу

1. Друкування тільки англійською.
2. Міжнародна редколегія.

3. Міжнародне рецензування всіх статей, включно зі статтями членів редколегії.

4. Сайт журналу в інтернеті з відкритим доступом до всіх статей.

5. Індексування статей у відповідних базах даних.

6. Автори мають базувати свою роботу на сучасному стані науки

Звісно, "Вісник *** економічного/педагогічного університету" ніщо не врятує. Є, можливо, десяток журналів, яким за рахунок грамотної політики (включаючи міжнародне рецензування) можна підняти рівень. Це, можливо, непотрібно для, наприклад, педагогічного журналу, але наведений рецепт - це рецепт доведення якості журналу до прийнятної. Педагогічний журнал треба або просто закрити, або не вважати його науковим. Локальні вісники мають бути - для тренування студентів і аспірантів. Я цілковито підтримую їхнє існування - як і шкільних стінгазет, блогів, районних газет. Всі ці видання дуже корисні для своїх цілей - але не можуть ефективно забезпечувати якість наукових досліджень і участь у світовому науковому процесі.

Закон Метью для соціології науки - "Більш відомі вчені отримують вищу оцінку своїх заслуг" - якщо ви опублікуєте щось в місцевому видання, а пізніше цей же результат буде опублікований в хорошому журналі (навіть якщо цей хороший журнал вас процитує) - всі наступні автори будуть цитувати статтю в хорошому журналі, а не вас.
http://maidanua.org/arch/osvita/1255388371.html
Звісно, виключення з цього закону можливі - але вони лише підтверджують правило.

Так, я розумію проблеми на цьому шляху:

Немає достатнього знання англійської, тим більше професійної. Люди з дипломом перекладачів здебільшого продукують неякісні тексти у спеціальних галузях.	Англійську треба вчити. Немає англійської – немає науки. Потрібна поетапна програма навчання для всіх науковців і поетапні вимоги (зокрема, екзамени типу TOEFL)
Немає доступу до зарубіжних наукових журналів, що унеможливлює підготовку якісних оглядів літератури.	Так, треба забезпечувати доступ до статей. Поки університети і держава цього не роблять – максимально використовувати відкриті та неформальні джерела. Відкритих джерел дуже багато.
Немає коштів для забезпечення відкритого доступу та підтримання сайтів.	По-перше, треба добиватись усунення абсурдних бюрократичних вимог, а зекономлені кошти спрямовувати на забезпечення відкритого доступу.
Складно забезпечити індексування в провідних наукометричних базах даних (WoS, Scopus)	Для початку необхідно забезпечити повне індексування хоча б в Google Scholar – автори можуть вносити публікації самостійно.

Сучасні цілі українських наукових журналів:
Публікація статей для виконання вимог для присудження наукових ступенів та наукових звань, та для атестацій наукових та педагогічних працівників.
Мета широкого інформування наукової спільноти про основні досягнення науки часто є вторинною - про це свідчить погана якість англійських резюме, відсутність адекватної інформації про видання в інтернеті.

Цікавий семантичний момент - "фаховими" звичайно називають саме журнали з затвердженого списку ВАК (чи його наступника), тобто у свідомості багатьох людей вкорінилися абсурдні поняття

"фаховість" = "придатність для атестації чи захисту"

Навіщо потрібні кращі журнали:

Visibility (розповсюдження, популяризація) наукових досліджень.
Забезпечення якості наукових досліджень.
Формування ефективної наукової спільноти в країні.
Участь у світовому науковому процесі.

Імпакт-фактори журналів та традиції цитування залежать від галузі науки - проте, методи забезпечення якості та видимості (популяризації) однакові для всіх галузей

Можливі негативні наслідки від збільшення видимості журналів без підвищення якості:

Погіршення репутації науки в Україні - поява валу слабких статей призведе до упередженого ставлення до всіх вчених.
"Видимість" статей які не цитуються призводить до зниження загального індексу цитування.