Моя думка щодо Наказу МОН 1112 про вимоги до публікацій

Неформальні джерела говорять, що Наказ МОН 1112 про вимогу для захисту мати певну кількість публікацій в українських виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, або в закордонних виданнях, буде скасований чи буде впроваджуватись набагато пізніше - подивимось. 

Зміни до наказу № 1112 таки внесли

http://osvita.ua/legislation/Vishya_osvita/33196/

Принаймні, прибрали частину двозначностей. І вимоги набувають чинності з 1 вересня 2013 року. Проте, залишились всі умови для використання російської "фабрики дисертаційних публікацій". Залишається незрозумілим, що таке "міжнародна наукометрична база" і що таке "наукове періодичне видання інших держав". arXiv.org, до речі - періодичне видання, нова порція виходить періодично, кожного американського робочого дня. Всі думки нижче залишаються релевантними.

Схоже, що цей наказ є далеким наслідком від статті 2006 року в Нейчур та подальшої хвилі похідних публікацій. До речі, тоді в багатьох обговореннях дехто розглядав бажання наукометричних критеріїв та кардинальних реформ підходу до оцінки науковців як намагання ліквідувати НАНУ і поділити її майно...

Основні висновки:

1. Чиновники не розуміють, що таке "міжнародна наукометрична база". Твердження про передачу права вибору баз вченим радам або спрямовані на створення можливостей для корупції чи необґрунтованого обмеження кількості захистів, або на переорієнтацію публікаційної діяльності українських гуманітарних аспірантів та пошукачів на Росію, та/чи використання вже створеної в Росії "фабрики вчених ступенів". 
2. Чиновники таки нарешті прочитали протестну пресу - наказ принаймні зовні схожий на врахування побажань з 2006 року.
3. Бюрократична кваліфікація тих, хто готував та реєстрував наказ, дуже низька, бо в результаті виданий документ, що припускає подвійне (потрійне і так далі) тлумачення, з невизначеними термінами, з вимогами, які в принципі не можуть виконати ті, на кого він спрямований (аспіранти 2-3 року, люди які вже підготували дисертації і публікації, але за два місяці не встигнуть їх  подати до захисту). 
4. Діє загальний закон: якщо чиновник нічого не розуміє в тій сфері, якою він керує, він починає підвищувати якісь вимоги (незалежно від того, чи вирішує це наявні проблеми, і чи сприятиме це досягненню декларованої мети). І ще один загальний закон: якщо нормативний документ повен туману, шукай ґрунт для корупції.

Чи треба ставити подібні вимоги (публікацій в немурзилках) і як саме
Вимоги підвищувати треба.
Але:

1. З адекватними визначеннями і роз'ясненнями.
2. З адекватним перехідним періодом (півтора-два роки).
3. Якщо наказ спрямований на підвищення вимог - потрібно виключити іноземні мурзилки. Якщо підвищуються вимоги лише щодо публікацій в українських виданнях - не треба говорити про підвищення вимог взагалі.
4. Потрібні роз'яснення для аспірантів та пошукачів, як публікуватись в хороших журналах, як користуватись наукометричними базами, як зробити свою ідентифікацію в цих базах і так далі. Наукові керівники цьому не навчать, бо самі не знають. Навряд чи потрібні формальні курси - досить сайту з роз'ясненнями. 
5. Потрібно вивчати досвід інших країн і враховувати можливі негативні наслідки орієнтації на кількісні показники.

До речі, arxiv.org - в нормальній мові - електронне фахове (так, фахове - слово "фахове" ніяк не включає рецензування) видання...
Якщо бюрократична думка не вважає arxiv.org придатним для для публікації в атестаційних цілях - це треба належним чином формулювати.

З обговорень:

http://dt.ua/SCIENCE/disertatsiyna_panika_scho_pislya_neyi-112612.html

Слава Богу за появление такого приказа!!!
наконец-то у наших талантов и гениев появится возможность ВЫЙТИ в Мировую Науку.
Этот приказ их ЗАСТАВЛЯЕТ освоить все необходимое для того, чтобы 1) ВОЙТИ в науку и 2) УЕХАТЬ из Украины! Они буду уездать и становиться профессорами в 28-30 лет. Большинство - в Польше, чехии, Прибалтике. Многие - в Европе. Этот приказ _заставит_ их стронуться с места: они поймут, что ОНИ МОГУТ делать науку!
Теперь здесь останутся только старые, вышедшие из ума "профессора" и "доктора с кандидатами". А еще "академики" и "члены-коры".
Из _молодых_ останутся только те, котоыре _никому не нужны_.
Слава Богу: ОБМАН КОНЧИЛСЯ.
:-) Я уверен, что лица, "писавшие" этот приказ, даже не поняли, что они сделали. :-)
Они ДАЛИ ШАНС целым поколениям молодых людей!!!
Единственное, чего я боюсь - это то, что они _отменят_ этот свой приказ. :-)

З російського обговорення подібних вимог їхнього ВАК
Хорошо, раскрою чуть подробнее. Дело в том, что повышение «статейной цены» степени касается не только жуликов, но и добросовестных ученых. Цитата Станислава Смирнова: «…установка неоправданно высоких требований ударит в первую очередь по ведущим ученым, заставив их вместо научной работы нарезать результаты на статейки, как салями. Результат – потраченное время, публикации в журналах более низкого уровня, презрительное отношение зарубежных коллег» (источник: http://polit.ru/article/2011/05/24/smirnov_vak/ ). Аналогичную позицию занимает и академик В.Васильев. А кто будет гнать количество? Тот, кому заплатили за диссертацию «под ключ». Вывод: тезис «чем выше требования, тем выше качество» является, мягко говоря, поспешным. А по сути — ложным.

Поскольку выполнить все требо­вания содержательно невозможно — на это не хватит ни сил, ни времени, даже если совсем перестать читать лекции и писать научные статьи, — ученые начинают заниматься тихим саботажем. В отчеты вставляются бессмысленные данные (по прин­ципу «каков вопрос — таков ответ»), любые тексты для начальства подго­няются под требования сверху, а не под реальные данные.

И ужесточение требований ВАКа в этом контексте представляется как еще один бюрократический пресс, а обман ВАКа (если он прошел неза­меченным) — как еще одна доблесть научного работника. Так систем­ное недоверие государства стано­вится фактором, способствующим «уходу» части ученых в оппозицию формальным требованиям: между решением не писать глупые отче­ты и решением не печатать статьи в списке ВАКа есть определенная взаимосвязь.

Однако если первое есть нару­шение правил игры чиновников (и вызывает, как правило, лишь одо­брение у коллег), то второе оказы­вается нарушением не только чи­новных правил, но и этики научного сообщества. Пусть «список ВАКа» плох, но точность ссылок и апро­бация исследований в виде публи­каций — неотъемлемая часть науч­ного этоса.

Я считаю, что решение проблемы лежит вовсе не на пути «воспита­ния» преподавателей или дальней­шего усиления контроля. Более пло­дотворной представляется попытка перенастроить саму систему таким образом, чтобы она поддерживала честную работу и препятствовала написанию научно-квалификационных работ «за дядю». Однако для этого надо избавить государство от груза не свойственной ему ответственно­сти за содержание и качество науч­ных исследований. Это одна из тех областей, где чиновники по опреде­лению некомпетентны и где любой эффективный контроль возможен только в форме профессиональ­ных репутаций.